Продукти

Під час вибору лошати бажано перевірити стан здоров’я й умови утримання батьків тварини у заводчиків. Власник має розповісти про звички тварин і обов’язково продемонструвати їх. Для огляду тварини необхідно запросити досвідченого конюха або лікаря ветеринарної медицини. 

Під час первинного огляду тварини необхідно звернути увагу на очі, вуха і зуби. Різні виділення, занадто яскравий та блідий колір свідчать про ознаки захворювань. Копита у здорової тварини мають бути округлі, рівні, без наростів і тріщин, а підошва незначно ввігнута. 

Для огляду екстер’єру тварини її виводять із приміщення і змушують рухатися у кількох напрямах: переміщення має бути рівним, без зупинок і шкутильгання. Тварини не повинні боятися людину, яка заходить у денник.

У країнах, де коней використовують у якості робочої сили розрізняють ферми робочі, племінні та товарні, а система утримання поділяється на табунну (робочо-користувальне конярство) та змішану (кінні заводи, племрепродуктори). Якщо коней використовують для занять спортом, використовують стаєнну (іподроми, кінноспортивні школи, прокатні пункти) систему утримання з денниками для відпочинку, вигульними майданчиками та манежами для тренування.

У стайнях коням забезпечують повноцінний відпочинок, гарну годівлю і захист від несприятливих погодних умов. При поголів’ї до 20 особин їх утримують разом, а племінних тварин – окремо по статі та віку. Жеребців утримують ізольовано від загального поголів’я. При утриманні коней бажано обладнувати просторі бокси та вигульні майданчики на відкритому повітрі. Розміри боксу визначаються породою та довжиною тіла коня. Для підрахунку визначають висоту холки: площа боксу має становити двократний показник, а ширина має бути більшою в півтора рази. Тому зазвичай розміри боксу становлять 3,0х3,5 м або 2,5х4,2 м, що становить 10,5 м2. У випадку прив’язного утримання в стійлі необхідно облаштувати лінію безпеки. При утриманні більше 20 коней поряд з боксами в стайні мають бути додаткові приміщення для обладунків, манеж для тренування, загони для прогулянок, кузня та стаціонар для хворих тварин. 

Табунна система — найдешевший спосіб утримання коней, оскільки вирощування тварин проходить у наближених до природних умовах. Для табунного утримання будують стайні лише для племінних жеребців, поголів’я ділять на 120–150 голів, яких тримають на пасовищі упродовж року, а взимку їм будують прості споруди або накриття.

Стаєнно-пасовищна система утримання передбачає випас тварин на окультурених пасовищах улітку та стаєнне утримання взимку. Пасовища поділяють на зони для випасання різних за статтю та віку груп коней.

У стайнях зазвичай облаштовують додаткові приміщення для зберігання амуніції, інвентарю, концентрованих, грубих кормів, підстилки, для купання, злучки або штучного запліднення (племінні ферми) та ветеринарних обробок.

Поряд зі стайнею облаштовують вигульні дворики з огорожею, де тварини гуляють вдень. Площа загону розраховується, виходячи з кількості коней: на племінну тварину —  не менше 20 м2, на решту — 12 м2. Для вигулу племінного жеребця необхідно 600 м2, для тренування молодняку — 400 м2. Огорожу виготовляють із металевих труб діаметром 7–9 см або обрізних дощок та жердин. Заборонено використовувати арматуру або дріт, оскільки тварини можуть травмуватися.

Вигулювати коней треба мінімум тричі на тиждень, але без надмірних навантажень. При зниженні температури повітря нижче -20 °С тренування небажані. 

Для захисту коней від шкірних захворювань раз на тиждень їх купають із милом або спеціальним шампунем, чистять шерсть щіткою. Піну і залишки мила змивають водою кімнатної температури для уникання алергічних реакцій. У період линьки і випасу часте миття не здійснюють. 

Коней, які беруть участь у змаганнях або виконують сільськогосподарські роботи, обов’язково підковують, оскільки підкови захищають копита від травм. 

Власник коней кожні півроку має запрошувати ветеринарного лікаря для щеплень і профілактичного огляду, особливу увагу звертають на кінцівки та зуби.

Стаєнне утримання передбачає розміщення в один ряд тварин, які відділені одне від одного перегородками. Якщо площа приміщення дозволяє, то коней утримують в денниках — окремих приміщеннях для кожної тварини. Перегородки роблять не глухими, тому тварини неізольовані, але перебувають у спокої. Висота дверей має становити 2,4 м, ширина — не менше 1,2 м, висота глухої перегородки — 1,4 м, а вище — решітка. Оптимальна висота стелі має становити 3 м. Стійла і денники розмішують у два ряди, між якими облаштовують прохід шириною 3 м для роздачі корму і видалення гноївки.

У денниках встановлюються індивідуальні годівниці, зазвичай цементовані або дерев’яні. Ширина верхньої частини становить 0,6 м, нижньої — 0,4 м, висота борту (глибина) — 0,3 м, висота установки від верху коливається у межах 1,0–1,1 м. 

Підлога приміщення має бути сухою, неслизькою, вологонепроникною, тому облаштовується матеріалами з низькою теплопровідністю (глина, дерево, керамзитобетон). Коней утримують на підстилці з тирси, соломи, торфу: у денниках її змінюють щоденно, а глибоку підстилку в залах змінюють двічі на рік. Для одного денника потрібно понад 4 кг соломи або 15 кг тирси. Використовуються також гумові та синтетичні мати з теплою пружною поверхнею, які можна стелити на будь-який тип підлоги або прямо на ґрунт, а зверху — солому.

Площа денника для жеребця становить не менше 16 м2, для кобили за групового способу — 10 м2, для лошати — 5 м2. Лошат-сисунів до відлучення утримують поряд із матками. 

Поруч з конюшнею потрібно обладнати левади — просторі обгороджені загони з трав’яним покриттям для прогулянок коней. На початку весни їх слід засівати травою, можна посадити кілька дерев. Огорожі висотою 1,8-2 м обов’язково встановлюються по периметру пасовищної ділянки і потім розбиваються на загони, одночасно залишаючи основні та другорядні прогони. Огорожі можна зробити із залізобетонних, металевих або дерев’яних опор, гладкого товстого дроту перерізом від 6 до 8 мм, жердин, дощок, металевих труб.

У приміщеннях температура повітря зазвичай підтримується за рахунок тепла, що виділяється тваринами, тому стіни і дах будівлі стайні утеплюють, систему опалення зазвичай не облаштовують. Узимку температура в приміщенні має становити +15–18 °С, але коні толерантні до температурних змін у межах 5–15 °С.

Коням шкідливі протяги, тому при будівництві приміщення планують систему вентиляції, яка забезпечує рекомендований повітрообмін. Для коней важливий моціон та сонячна інсоляція, оскільки перебування у темних приміщеннях пригнічує тварин. Зазвичай норма природного освітлення (співвідношення площі вікон до площі підлоги) має становити не менше 1:10, а в темний період доби використовують штучне освітлення. У сучасних конюшнях облаштовують солярії для тварин, які запобігають шкірним захворюванням та сприяють утворенню в шкірі вітаміну Д.

Коні мають отримувати постійний доступ до свіжої чистої питної води. В умовах стаєнного утримання тваринам облаштовують автоматичні напувалки, а на пасовищах — ємкості з водою. Коні зазвичай споживають від 30 до 60 л води, а під час напруженої роботи — до 80–100 л на добу. На 1 кг сухого корму кінь вживає 2–3 л води, а з підвищенням температури повітря — до 6 л. Рекомендується напувати коней перед роздаванням корму. 

Для напування використовують питну воду відповідного стандарту якості. 

Температура води має бути не нижчою за температуру приміщення — 8–12 °С. Напувати тварин відразу після інтенсивної роботи небажано, оскільки можуть виникнути застудні захворювання, у тому числі ревматичне запалення копит. У період інтенсивних тренувань, тривалих подорожей використовують функціональні премікси, що доповнюють втрату електролітів, профілактують тепловий стрес та заспокоюють тварин.

Окрім води для напування коней, враховують потребу для гігієнічних процедур, миття інвентарю та місць утримання — з розрахунку 25 л/голову. Окремо в сучасних конюшнях облаштовують душові відділення для тварин.

Щоб уникнути колік, слідкують за дотриманням раціону тварин залежно від фізіологічного стану та інтенсивності навантажень. Для профілактики інфекційних захворювань дотримуються схеми профілактичних обробок і щеплень, рекомендованих службою ветеринарної медицини та з урахуванням епізоотологічної ситуації в регіоні. 

При виникненні будь-яких проблем зі здоров’ям тварин необхідно звертатися до лікаря ветеринарної медицини.